…щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв
(Лк 1:1-4)
Слава Ісусу Христу! Шановний читачу :) з нагоди початку нових навчального та церковного років пропонуємо Тобі долучитися до Біблійної Школи, спробувати себе у розважаннях над Словом Божим та отримати доступ до ексклюзивних перекладів українською мовою авторитетних біблійних коментарів, схвалених Католицькою Церквою!
Щотижня ми публікуватимемо коментарі на черговий уривок з Євангелія від Луки. Ця подорож ні до чого Тебе не зобов’язує – жодних іспитів чи звітності, Ти можеш розпочати її з будь-якого уривку, призупинити і згодом продовжити – згідно з Твоїм бажанням (адже в кожного з нас – свій темп та стиль навчання) :) ці матеріали завжди чекатимуть Тебе тут!
Також чекаємо Твоїх відгуків, роздумів чи побажань у коментарях (або мені особисто на поштову скриньку)
1) Помолись Богові у намірі доброго розважання над уривком: “Царю Небесний…”, “Засвіти в серцях наших…”
[_/su_spoiler]
2) Прочитай даний уривок з Євангеліє один чи декілька разів, повільно, виразно та вдумливо, якщо є можливість - читай вголос.
3) Переглянь коментарі до цього уривку: часто в них можна відшукати пояснення незрозумілої ситуації, добру натхнену пораду, чи просто цікаву інформацію щодо уривку.
4) Розважай над прочитаним. Задай собі питання:
- що Бог хоче сказати мені цим уривком?
- де я бачу себе в цьому уривку?
- чи не нагадує цей уривок щось із мого життя?
5) На закінчення, подякуй Богові молитвою за добре розважання.
Можеш проводити такі розважання на самоті, якщо так Тобі затишніше, або навпаки: з родиною, спільнотою чи з друзями - разом з кимось розважання можуть бути значно глибшими та цікавішими!
1. Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами,
2. як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова,
3. вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле,
4. щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв.
Євангеліє від Луки, розділ 1, вірші 1-4, переклад Хоменка
1) Передмова (Лк 1:1-4)
Огляд: Святий Дух дав Церкві єдине Євангеліє у чотирьох книгах (Оріген). Євангелист Лука подає не безсторонню та нейтральну, але переконливу та віросповідну оповідь наповнену христологічного значення (Амвросій Медіоланський). Лука залежний від свідоцтва тих, хто бачив та чув Ісуса і доніс до Луки традицію таїнств та особи Ісуса Христа (Атанасій Великий). Лука не тільки продовжив традицію але формував її для Церкви, яка у своїх Літургіях та Соборах зберегла свідчення очевидців та посланців слова, зосереджені на Втіленні та Відкупі Ісуса Христа (Кирило Александрійський). Теофіл представляє певну аудиторію, спільноту тих, хто любить Бога – охрещених і тих, що будуть охрещені (Амвросій Медіоланський). Відтак метою Євангеліє від Луки є в повні інформована, тверда віра, що витриває аж до Спасіння. Така віра приходить через катехитичні уроки цього Євангеліє, що є точною систематичною вказівкою у подіях, про які йтиме оповідь (Оріген).
«Багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами» (Лк 1:1) – Керигматична* оповідь
*Керигма – (грец. kerugma – сповіщати, проповідувати) – згідно християнського вчення – “слово Боже для людини”, дане в Біблії. У сучасній бібліїстиці, слідуючи новозавітній традиції, терміном “керигма” прийнято позначати основне богословське послання книг або окремих перікоп Старого Завіту.
Лише чотири канонічні* Євангеліє. Оріген З пошаною до Нового Завіту, також “багато хто брався” писати Євангеліє, та не всі були прийнято (пор. 2Пет 2:1). Ви повинні знати, що було укладено не лише чотири Євангеліє, але значно більше. Ці Євангеліє, котрі маємо, було обрано серед багатьох і передано церквам. Знаємо це зі вступу самого Луки, що починається так: “Тому, що багато хто брався скласти оповідання.” Слово “брався” (в оригіналі “epecheiresan” – “намагатися”) натякає на звинувачення проти тих, хто кинувся писати євангеліє без благодаті Духа Святого. Матей, Марко, Йоан та Лука не “намагалися” писати. Вони писали свої Євангеліє будучи наповнені Святим Духом. Отже, “багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами.”… Наші вчення про особу нашого Господа та Спасителя мусять грунтуватися на цих визнаних Євангеліє. Знаю я одне [відкинуте] євангеліє, зване “від Томи”, та інше, “від Маттіяса.” Читали ми також багато інших [відкинутих євангеліє], щоб не видатись незнаючими у чомусь, через тих людей, що думають наче взнають щось, якщо вивчатимуть ті [відкинуті] євангеліє. Та у всіх цих питаннях ми визнаємо лише те, що визнає Церква, а саме, лише чотири канонічні Євангеліє… Лука виявляє свої наміри через слова, які використовує. Тож, “речі, які сталися між нами” (гр. peplerophoremenon, в одному з перекладів – “в які безсумнівно віримо”) – поняття, яке латинська мова не може виразити одним словом. Це значить, що Лука знав через міцну віру та через ретельний розгляд і не вагався з жодної причини, роздумуючи – так воно є чи інакше (Проповіді на Євангеліє від Луки, 1.1-3).
*Канон – (грец. kanon — правило, норма, зразок) — порядок встановлений апостолами, Вселенськими та помісними соборами й Отцями Церкви, церковною Святою Традицією, що стосується внутрішнього устрою християнської Церкви і правил її стосунків ззовні з іншими; основні релігійні приписи. Канони є джерелом і виявом культу віровчення й церковного права, зразком діяльності та світогляду.
«Ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова» (Лк 1:2) – Свідки та слуги
Свідки та слуги воплоченого Слова
Служіння Слову є більшим ніж Його слухання. Йдеться не про слово мови, але про сутнє Слово – яке стало тілом і перебувало серед нас (Йо 1:14) – тож не розумійте Його як звичайне слово, але як небесне Слово, якому служили Апостоли. Адже читаємо у книзі Вихід що люди бачили Голос Господній (Вих 20:18), хоча звичайний голос можна лише почути, але не побачити. Адже що таке голос, як не звук, що не розрізняється очима, проте сприймається вухом? Направду, з найвищою геніальністю, Мойсей забажав наголосити, що Голос Божий був побачений, адже він був побачений зором внутрішнього розуму. У Євангеліє є побачений не Голос, але Слово, що є значно більше ніж Голос.
Тож розумієте, що Слово Боже було побачене та почуте Апостолами. Вони побачили Господа, не лише тілесно але і завдяки Слову. Адже разом з Мойсеєм та Іллею бачили славу Слова (Мт 17:3). Вони, що бачили Його у Його славі, бачили Ісуса. Інші, що могли бачити лише тіло, не бачили Його. Ісус є видимий не очима тіла, але очима духа.
(Амвросій Медіоланський, «Коментарі на Євангеліє від Луки» 1.5)
Передаючи традиції. Атанасій Великий: Що Апостоли отримали, вони передали далі не змінюючи, щоб наука про Таїнства та Христа залишилась вірною. Божественне Слово – Син Божий – хоче щоб ми були їхніми учнями. Для них є правильним бути нашими вчителями, а для нас є необхідним коритися лише їхній науці. Лише від них і від тих, хто вірно навчає їхньої науки ми отримуємо, як пише Павло, “вірне це слово й повного довір’я гідне” (1Тим 1:15). Тримаючись них, ми тримаємося основи, адже вони не стали учнями через щось, що почули від інших. Натомість, вони були наочними свідками та слугами Бога Слова, і вони передали далі те, що самі від Нього почули (Великодні послання, 2.7).
Традиції Воплочення та Відплати. Кирило Александрійський: Ті, “що були від початку наочними свідками й слугами Слова”, не передали нам, що Він був одним Сином [Божим] і окремо – іншим [сином людським], як я казав, проте одним і тим самим, Богом і людиною водночас, єдинородним і первородним. Коли Він “був первородний між багатьма братами” (Рим 8:29) уподібнившись нам, то сталося це для того, щоб Він будучи Богом, міг також зватися людиною. [Тож Він не] приєднав до Себе іншу людину – як дехто воліє думати – але [Він] насправді та воістину [став] людиною і не відмовився від того, ким Він був, будучи Богом по природі та неперервно. Із цієї причини Він добровільно страждав своїм власним тілом. Він не пожертвував за нас чиїмось іншим тілом. Натомість, єдинородне Слово Боже, після того як стало людиною, само пожертвувало Себе, як непорочну Жертву Богові-Отцеві (Послання, 67.4).
«Вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв» (Лк 1:3-4)
Лука писав для всіх, хто любить Бога. Амвросій Медіоланський: Тож Євангеліє було написане для Теофіла, тобто “того хто любить Бога”. Якщо ви любите Бога, воно було написане для вас. Якщо воно було написане для вас, виконуйте обов’язок євангелиста. Старанно додержуйтесь дружньої поруки в таємниці Духа (Коментарі на Євангеліє від Луки, 1.12).
Правда настанови Луки. Оріген: “Вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків”. Він вияснює свою думку і повторює її. Те, що він збирається записати, він навчився не із чуток. Він сам пізнав усе це від початків. Отже, Апостол Пало хвалить його заслужено, говорячи як про “брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять” (2Кор 8:18). Писання так ні про кого не говорять, такий вислів ужито лише щодо Луки. “Вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле”.Хтось може подумати, що Лука адресує це Євангеліє конкретній людині на ім’я Теофіл. Проте, якщо ви такі люди, які Богові до вподоби, тоді всі ви, хто чує наші слова, є Теофілами, і це Євангеліє адресовано вам. Кожен, хто є Теофілом, є одночасно “чудовим” та “дуже сильним”. Це те, що насправді означає грецьке слово “theophilos”. Теофіли не слабкі. Писання каже про народ Ізраїля, коли виходив з Єгипту, “не було між племенами їхніми хисткого” (Пс 105:37). Я можу впевнено сказати, що кожен хто є Теофілом, є міцним. Він має силу і міць від Бога та Його Слова. Він може впізнавати правду тих слів, якими він був настановлений, і розуміти Слово цього Євангеліє у Христу – якому є сила і слава на віки віків. Амінь (Проповіді на Євангеліє від Луки, 1.6).
1) Передмова (Лк 1:1-4)
Лука єдиний з євангелистів починає свою працю гарно збудованим ускладненим реченням грецькою мовою. Вірші 1-2 містять частину речення від “тому, що”, 3й вірш є основною частиною, 4й вірш є частиною що містить мету. Порівняння з текстом Йосипа Флавія “Проти Апіона” 1.1 §1-3; 2.1 §3 та “Листом Арістея” 1, показує що більша частина словника Луки є звичною. Значення цих слів потрібно отримувати в першу чергу з паралельного словника двотомної праці Луки, та її теології. Отже, такі слова, як “diegesis”, “оповідання”, повинно бути інтерпретоване не лише з передмов, подібних до передмови Луки, потрібно розуміти, що Лука описує не керигму (проповідь), але історичне підгрунтя для Євангеліє.
«Тому, що» (1:1). Це літературне слово, грец. “epeideper”, зустрічається у грец. Біблії лише один раз – в цьому вірші.
«Оповідання» (1:1). Грец. “diegesis”, у літературних паралелях (напр. у “Листі Арістея”) означає впорядкований виклад, а не просто зв’язані епізоди та записи. У самих Євангедіє від Луки та Діяннях Апостолів грец. дієслово-корінь “diegeisthai” (“проводити”, “давати звіт”) має важливе значення у Лк 8:39 (“Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі”) та Дії 12:17 (“Махнувши їм рукою, щоб мовчали, він докладно оповів їм, як Господь вивів його з в’язниці”) і є рівновартне дієслову “проголошувати”. Грец. “diegesis” може бути перекладено як “керигматична оповідь”. Хоча Лука, на відміну від Марка, не називає свою працю “Євангеліє”, його намір такий же: викликати віру.
«Речі, які сталися між нами» (1:1). Ця фраза свідчить, що наміром Луки було записати не просто історичні події, і є передчуттям основного мотиву Луки. Див. Лк 4:16-21 “І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: “Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий.” А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. І Він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.”, Лк 22:37 “Кажу вам: Має сповнитись на Мені, що написане: Його зараховано до злочинців, – бо те, що стосується до Мене, кінця доходить.”, Лк 24:25,27,44-47 “А Він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! …” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього. … Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що Я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.” Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у Його Ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму.” Лука оповідає про події, які тлумачаться як сповнення Спасіння людей Богом.
«Були від початку наочними свідками й слугами Слова» (1:2). Тут йдеться про одну групу людей. Як показує розуміння Лукою теми бачення, особливо у 24-му розділі (Лк 24:16 “Очі їм заступило, щоб Його не пізнали”), бачення не є достатнім для того, щоб бути свідком. Зміцнення у вірі до Божих обітниць та їх сповнення у воскреслому Ісусі робить людину проголошувачем Слова.
«За порядком» (1:3). Грец. “kathexes” може означати хронологічний, просторовий або логічний порядок. Паралель з Дії 11:4 (“Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу”) вказує на значення логічного порядку. Цей порядок розповіді визначається логікою бачення Лукою Божих дій з точки зору обітниць та сповнень. Тож, напр., уривок Лк 4:16-30 (сповнення пророцтва та зцілення у синагозі Капернауму) видається викладеним у хронологічному порядку, однак він є впорядкований таким чином, тому що визначає план Луки щодо того, як Божі обітниці Спасіння сповнюються через Ісусове служіння бідним та знедоленим.
«Високодостойний Теофіле» (1:3). Можливо йдеться про покровителя Луки, який також представляє ширше коло читачів, що потребують збудування у вірі.
«Стійкість» (1:4). Грец. “asphaleian” (“точно”, “безпечно”) мабуть найкраще пояснюється у Дії 2:36 “Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли.” Отже, наміром Луки не є подати правовірне вчення супроти єретиків, чи надати хроніку минулих подій без тлумачення. Натомість, він (як Петро у Дії 2) запевняє своїх читачів, що події, про які йде мова, є частиною Божого плану Спасіння, та запрошує своїх читачів відповісти у вірі на його керигматичну оповідь.
1) Передмова (Лк 1:1-4)
Лк 1:1 “оповідання про речі, які сталися між нами”. Тут йдеться про історію Ісуса. Християнська віра не базується на снах, проектах, таємній мудрості – тобто на цьому всьому, що людина будує собі сама, пробуючи спастися самостійно. Бог не німий а з самого початку входить в діалог з людиною. Слово Бога несло з собою обіцянку, яка тепер в Ісусові здійснилася, стала тілом. Комунікація Бога досягла своєї мети, якою є причастя людини з Богом.
Лука розповідає про події з життя Ісуса як про сповнення серед нас тієї обіцянки. Займенник “нас” позначає цілу Церкву і охоплює всіх людей, у всіх місцях і в кожному часі. Події, про які мова, мали місце в конкретному історичному періоді і становлять певну докладну історію, яка протікає від відкриття неба в моменті хрещення і закінчується у Вознесінні.
Ці “події” не виникають з наших очікувань, подібно як, наприклад, пінгвіни не очікують побачити тропічного сонця в полярних регіонах. Людина не може очікувати чогось, чого не пізнала з власного досвіду або досвіду інших. Людина, спираючись на свій досвід, могла б відносити до себе всього лише брак сенсу, страх, несправедливість і порожнечу, над якою панує смерть. Ці “події” стають однак зрозумілими у світлі обіцянки Бога і його досвіду вірності яка в особливий спосіб оголошена і записана була в книгах Старого Завіту.
Лк 1:2 “як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова”. «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна» (1 Ів 1:1-4). В такий спосіб пише святий Іван перші учні є “наочними свідками”, які власними очима побачили Слово життя. Цей досвід був єдиний у своєму роді і неповторний, але благословення, яке отримали перші учні (див. Лк 10:23), через них призначене для всіх. Роки, коли перебували разом з Ісусом, належать до періоду історії, в якому був зруйнований мур і в людському домі загостило Боже спасіння. Завдяки їх свідоцтву також ми приведені до місця, через яке проникає світло. Учні свідомі місії по відношенню до цілого людства – бути хранителями дару, який вдовольняє прагнення всіх людей. Не можуть спокійно жити, якщо не діляться тим, що отримали. Їх радість не може існувати без нашої радості, бо не вистачить їм світла, якщо вона не просвітлюватиме смутку тих, хто є біля них. Знаючи прагнення Отця, стали “слугами Слова” для братів, щоб радість охопила ціле людство і щоб наша радість була досконала. Та сама любов Сина спонукує їх (2 Кор 5:14) до проповідування і “передання” спасіння, якого зазнали. То, що бачили, чули і чого торкалися, є кінцевою справою Бога – є “переповненням”. З боку людини не можна вже нічого очікувати, оскільки з боку Бога не можна вже зробити нічого більше – Він зробив все, що було неможливе, дав самого себе!
Засобом переказу є слово, яке спонукає їх внутрішньо до передання його іншим. Слово, яке на їх очах стало тілом і яке стало їх життям, тепер повертається до їх уст як слово, яке прагне стати тілом в тих, які його слухають. Їх свідчення провадить нас до «сьогодні» Бога і ми бачимо в нім обличчя Ісуса. “Покажи мені, Господи, своє обличчя” – це велике прагнення людини, яка є дзеркалом Бога, створеною на Його образ і подобу. Покажи мені своє обличчя, щоб я міг відшукати в Ньому самого себе і спастися. Ми бачимо це обличчя в оповіданні наочних свідків. Їх слова, коли доходять до моїх вух і до мого серця, стають спогадом спасіння: воротами до серця мого життя, до центру моєї існування, до «сьогодні» самого Бога. Підкоряючись цьому спогаду, я також віддзеркалюю обличчя Бога, якого я шукаю, і воно є моїм обличчям, уподібненим і переміненим в Його обличчя! У слуханні і згадуванні цих подій, у вірі і повній пошані споглядання, в покорі і в розпізнанні знаходиться причастя і досконала радість життя. Християнин живе зі своїм Господом, і Господь живе в його свідченні. Доля історії ввірена відповідальній вірності віруючого, який перебуває в світлі таїнства спасіння. Це насправді велика і тривожна відповідальність.
Усвідомлюючи цю відповідальність, ми розуміємо, чому багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами (Лк 1:1), а також чому Лука, який усвідомлює важливість цього оповідання, хочу зробити це знову упорядковано і з великою точністю.
Лк 1:3 вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле. Тільки систематична і хронологічна розповідь може чітко показати основні етапи життя і діяльності Ісуса. Лука розглядає їх, описуючи їх розвиток, взаємопов’язаність, стосунки, а також їх вимову, так що читач може згадати і відтворити в собі Боже обличчя, якого ніхто ніколи не бачив, і яке Ісус вперше відкрив нам. Християнин, стоячи на колінах перед Євангелієм, уважно слухатиме кожне слово, щоб жодна деталь не могла пройти повз його увагу. Любити і пізнати улюбленого в найбільш об’єктивний спосіб, з турботою про кожну деталь, не змішуючи Його історію зі своїми власними бажаннями, упередженнями і ідеологіями, щоб прийняти Його таким, як він є, і який був нам об’явлений. Його обличчя написано і вигравірувано в моєму серці (пор. 2 Кор 3:3) і стає незабутнім спогадом. Є спогадом, який вказує мені дорогу до зміни мого способу життя, що веде до збурення свідомості. Людина діє на основі своєї пам’яті, силою того, що лежить в неї на серці. Віруюча особа носить в серці Слово, і поводить себе з ним так само, як та, в якій Слово стало плоттю, вона зберігала всі ці слова в своїм серці (Лк 2:51). Зразком є Марія, яка – незалежно від того, чи розуміє, чи ні – приймає Слово, зберігає в серці і дає зростання тому, від якого в свій час отримає світло і життя. Тепер Воно затримує, милується з захопленням, обожнюванням і радістю.
В спільноті так само, як і в кожному християнинові, коли занедбуються оповідання наочних свідків, обличчя Бога залишається закритим і Його одкровення замінюється фальшивими картинами – божками і ідеологіями, в яких не має спасіння! Народжуються інші форми християнства, далекі від Христа, які не мають нічого спільного з Його правдою (див. Еф 4:20).
Без розповіді і спогаду немає спільності і причастя з тими, які бачили Христа, а, врешті, також і з самим Христом.
Щасливі ті, які, не бачивши, увірували! (Ів 20:29). Через слухання слова тих, які побачили, також ми можемо доручити себе Богові і увійти з Ним в сопричастя. У цьому оповіданні ми можемо Його побачити і полюбити. Здійснюється по відношенню до нас велике благословення: “Щасливі очі, які бачать це, що ви бачите” (Лк 10:23). Наочні свідки відкривають доступ нам – свої власні очі.
Серед багатьох, які пробували переписати цю розповідь (Лк 1:1), слід з усією певністю виділити Марка, від якого Лука зачерпнув дуже багато, крім літературної структури, що описує дорогу з Галилеї до Єрусалиму. З 661 віршів Марка принципово Лука перейняв 350. Крім роботи Марка користувався також збіркою розповідей, спільною з Матеєм, а також якимось власним джерелом, що містить різні традиції, переписані і переказані (джерела “Q” і “L”). Можна з великою правдоподібністю прийняти, що серед багатьох писань, що мали на меті увічнити ці події, є також ті, які Церква не визнала канонічними, – нормативними для віри.
Яким, отже, критерієм керувалася Церква, коли визнавала роботу Луки канонічною і чому саме Євангеліє Луки володіло ознаками, які спричинили, те що воно було зараховане до грона цих визнаних? Є два основні критерії визнання канонічності оповідань про правди віри. Першим критерієм є базування на авторитеті “наочних свідків”, без домішків фантазії і надуманих фактів, згідно з Христовою правдою, яка є в Ісусі (Еф 4:20). Другим є підтвердження стійкості науки, тобто така інтерпретація фактів, яка є нічим іншим, як тільки щораз докладнішим, впорядкованим і адекватним розумінням того, що вже з самого початку було передане у вірі Церкви. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, – кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно (1 Кор 3:11). Ще перед днем суду існує вогонь, який засуджує і розрізняє те, що фальшиве, від того, що справжнє. Третім і таким, що вирішує нормативність критерію, є засвідчення факту, що автор дотримувався двох перших принципів, тобто схвалення Церкви. Визнає вона даний текст за канонічний, якщо завдяки силі Святого Духу, який його веде, перебуває в нім і бачить істину Христового навчання, що через Святого Духа перебуває в Церкві. Дух дає можливість Церкві нести вагу слів Ісуса, провадячи її “в повній правді” і нагадувати їй про все, що Він сказав (Ів 14:26).
Теофіл. Це адресат оповідання Луки. Теофіл значить «люблений Богом», а також «любов до Бога». Це є постать кожного учня, який після прийняття науки знає, що люблений Богом, і від усього серця прагне стати люблячим Бога. Отже, Лука звертається до християнина, який прагне стати зрілим і постійним у вірі, свідомий своєї відповідальності перед світом і перед історією. Хоче вести його крок за кроком, щоб міг пережити досвід учнів з Емаусу, які, почувши пояснення добре відомих слів, пізнають Його в ламанні хліба і вирішують змінити дорогу. Вони перебувають в єдиній спільноті поряд з одинадцятьма апостолами, які бачили Його і оголошують з радістю: “Господь дійсно воскрес і явився Симонові” (Лк 24:34).
Лк 1:4 щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв. Лука єдиний Євангеліст, який виразно заявляє, що сам не бачив Ісуса. Перебуває в ситуації, схожій до його читача Теофіла. Із цього приводу опирається на тих, які Його бачили, визнаючи необхідність цього історичного посередництва, яким є традиція. Віра не є приватною і суб’єктивною справою! Його намір полягає в тому, щоб досягти споглядання улюбленої особи Ісуса разом з адресатом, очима тих, хто бачив. Переконання про справжність отриманої науки означає зміцнення вже отриманої віри і доведення її до повноти, щоб могти визнати своє зобов’язання по відношенню до минулого і своє завдання на майбутнє.
Лука скеровує своє Євангеліє людині, яку від Ісуса відділяє вже різниця часу і культури, і яка не очікує також Його швидкого повернення і близького приходу кінця часів, але яка хоче дізнатися щось більше про те, що вже в загальних рисах знає, і яка прагне піднімати розважання над своїм життям в перспективі Божого одкровення. Разом з нами Євангеліст старається зрозуміти, що означає жити вічним «сьогодні» Бога і Його спасінням в «тім» часі, зануреним в темряву та в тінь смертну (Лк 1:79).
1) Передмова (Лк 1:1-4)
Святий Лука – єдиний з євангелистів, хто розпочинає свою книгу вступом або передмовою. Те що зазвичай описується як вступ у Євангеліє від св. Йоана, насправді є переліком змісту Євангеліє. Вступ св. Луки, дуже короткий та елегантно написаний, пояснює, чому він написав книгу – щоб надати впорядковану та документовану розповідь про життя Христа, починаючи від початку. Ці вірші допомагають нам зрозуміти, що звістка Ісуса Христа про Спасіння, це Євангеліє, було проповідуване ще до того, як стало записане. Порівняйте з наступною цитатою з Dei Verbum (“Слово Боже”, Догматична конституція Другого Ватиканського собору Католицької церкви про Божественне Одкровення): “Священні автори уклали чотири Євангеліє, частково відбираючи з широкого запасу усного або вже писемного передання, частково вдаючись до короткого переказу або пояснення, зумовленого станом церков, зберігаючи стиль проголошення – але завжди таким чином, щоб повідомити нам про Христа речі істинні та достовірні. Бо вони, звертаючись чи до своєї власної пам’яті та спогадів, чи до свідоцтва тих, “що були від початку наочними свідками й слугами Слова”, писали для того, щоб ми пізнали істину науки, якої були навчені (пор. Лк 1:2-4)” (Dei Verbum, 19). Отже, Бог хотів щоб ми мали записане Євангеліє, як незмінне Божественне свідчення, що надає міцний фундамент для нашої віри. “Він не каже Теофілові речей нових, речей що той раніше не знав. Він збирається розповісти йому правду щодо речей, у яких той вже був навчений. Він робить це, щоб ви могли пізнати усе, що вам розповідали про Господа та Його звершення” (Беда Преподобний, «Коментарі на Євангеліє від Луки).
Лк 1:2 Ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова
Наочні свідки, про яких говорить євангелист – це Пречиста Діва Марія, Апостоли, святі жінки та інші та інші, хто брав участь у Ісусовому житті під час Його перебування на землі.
Лк 1:3 Вирішив і я…
“Коли він каже “вирішив і я”, це не вилучає дії Божої, адже це Бог налаштовує волю [праведної] людини. … Він присвячує своє Євангеліє Теофілові, тобто тому, кого любить Бог. Та якщо ви любите Бога, воно також було написане для вас. І якщо воно було написане для вас, прийміть цей дарунок євангелиста, зберігайте цей вияв дружби дуже близько до свого серця” (Амвросій Медіоланський, «Коментарі на Євангеліє від Луки»).
Примітка:
Теофіл також згаданий у Дії 1:1-2 “Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав”.
Дивіться також:
– Греко-католицький священик пропонує молоді он-лайн вивчення Біблії
– Новий погляд на вивчення Святого Письма
– На Львівщині створено три нові групки вивчення Святого Письма
– Це віддавна моя мрія – багато працювати з молоддю зі субкультур
Ілюстрація: www.eveningexpress.co.uk
Я приємно вражений, чудові коментарі гарно зібрані, чекаю наступного уроку